08.10.2025
«Кожного разу, коли я повертаюся від хлопців, мене не полишає відчуття, що залишив там частинку себе»: історія волонтера Фонду Сучасна Україна Олександра Ільченка
Олександр Ільченко з позивним «Кирпич» — справжня людина-енергія. Ще до початку повномасштабного вторгнення він займався волонтерством, а з 2022 року його діяльність набрала ще більшого розмаху. Саме тоді він долучився до роботи Фонду «Сучасна Україна».
«Ми почали робити те, що могли»: волонтерство на початку повномасштабного вторгнення
«Я почав волонтерити так, як і всі. Тільки почалася війна, ми з моєю родиною зібралися і почали робити те, що могли», — згадує Олександр. Спершу він із дружиною Тетяною та синами Матвієм і Богданом допомагали людям у Дніпровському районі Києва, на Воскресенці. Вони шукали тих, хто залишився без харчів, і годували понад 150 сімей. Паралельно возили допомогу переселенцям. І так до 2023 року, поки в цьому була потреба.
Важливим партнером Олександра стала його давня подруга, Вероніка Марчук, голова правління ТПУ «Товариство друзів України», яка проживає у Польщі. Їх пов’язувала робота у Польсько-українській господарчій палаті. Тож, коли почалося повномасштабне вторгнення, вона зателефонувала саме Олександру. «Ми хочемо допомагати, але хочемо, щоб ця допомога доходила до хлопців на фронт, — сказала вона. І обрала Олександра, як людину, якій довіряють.
Так на третій тиждень війни Олександр разом із командою передав перші чотири автомобілі.
Волонтером Фонду «Сучасна Україна» Олександр Ільченко став у перший рік повномасштабного вторгнення. Це сталося завдяки його другу Юрію Клюсу, який познайомив Олександра з Володимиром Гавришем, президентом Фонду.
Сила віри: благословення після кожної передачі допомоги
Особливим для Олександра є зв’язок із храмом Різдва Божої Матері на Чайці, ще до війни він працював там помічником священника. Кожного разу після того, як Олександр передає бійцям автомобілі, він приходить до ікони Спиридона Тримифунтського, аби попросити захисту та допомоги. І це працює: «Всі машини, які ми передавали, і досі на ходу, рятують життя».
«Українські Воєнні Історії»: волонтерство привело на зйомки фільму про війну
Серед епізодів волонтерської діяльності Олександра є чимало особливих моментів. Один із них повʼязаний зі зйомками в кіно.
Олександра запросили до співпраці з ТрО, і він став помічником радника командувача Сил територіальної оборони, генерал-майора Ігоря Танцюри. Саме тоді, у 2022 році, з’явилася ідея створити фільм про територіальну оборону — щоб показати, що це не лише військові на блокпостах, а й ті, хто бере участь у звільненні територій.
«Мені запропонували зіграти у цьому фільмі, і я погодився. Ми працювали на реальних позиціях, де ще зовсім недавно були російські війська», — розповідає він. Знімали кіно у Харківській області, всього за кілька кілометрів від позицій ворога.
Фільм «Українські Воєнні Історії» знімав режисер Володимир Нагорний. Олександр розповідає, що знімався у ролі «кацапа», бо був дуже схожим на одного із російських військових, якого українські захисники взяли у полон. Проте після зйомок цього фільму режисер запропонував Олександрові роль Валерія Залужного у майбутньому проєкті.
«Разом до перемоги»: підтримка дружини й дітей у волонтерстві
«Кирпич» продовжує регулярно виїжджати на фронт із допомогою. «Кожного разу, коли я повертаюся від хлопців, мене не полишає відчуття, що залишив там частинку себе, частину своєї душі. Багатьох із тих, кого я знав, уже немає… Вони роблять такі речі, про які зараз я навіть не можу розповісти. Але після війни я планую написати про це книжку», — ділиться Олександр Ільченко.
У волонтерстві Олександра підтримує його родина. Разом із ним постійно молодший син Матвій, який з перших днів повномасштабного вторгнення став поруч із батьком.
«Ця дитина мала поїхати зі своїми друзями в Німеччину, але він залишився з батьком, сказав, що будемо разом йти до перемоги», — поділився волонтер.
Олександр каже: «Наша родина — родина Ільченків: мої сини Матвій і Богдан, моя дружина Тетяна, — допомагали з перших днів і будемо разом з «Сучасною Україною» допомагати до самої перемоги».